Ірина Бохно, львів’янка. З початком повномасштабного вторгнення Ірина почала працювати на території Польщі, щоб допомогти землякам знайти роботу в сусідній країні. Через її руки проходять десятки українських втікачів від війни. Вона з тих, чия допомога не є голослівна. Від біженця до громадянина – лише один крок, і Ірина допомагає землякам його зробити в іншій країні.
Приїхала до польського містечка Мелець минулого року. Роботу я шукала ще в Україні, за тою самою схемою: CV, кваліфікаційна розмова і так, як я вільно володію польською мовою, за результатами співбесіди отримала роботу в Агенції праці Intensive Work. Взагалі наша агенція представлена у багатьох воєводствах Польщі і ще до війни допомагали українцям з працевлаштуванням. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, кількість українців дуже збільшилася, особливо тут в Мельці. Місто є недалеко від кордону з Україною, тут працює багато фабрик та заводів. Це спеціальна економічна зона Польщі. Хаб праці і для поляків і для українців.
Мені запам’яталася картина з перших днів повномасштабного вторгнення. Головний вокзал у Перемишлі, з евакуаційного поїзда виходять сотні і сотні людей без нічого: в халатах, тапках, стресовані та заплакані, з невеликою сумкою реманенту і з домашніми тваринами на руках. Я тоді якраз поверталася з Польщі в Україну. Пам’ятаю, як до мене підійшла жінка, яка приїхала з якогось прикордонного села Харківської області. Вона не мала грошей, не мала нічого, в її дім влучила бомба. Перше, що вона мене спитала: « Чи можна в Польщі знайти роботу?». Ось це і є портрет українських «біженців».. Тобто це громадяни нормальної європейської країни, які в одну мить втратили абсолютно все. В твоєму місті багато українців, які не просто сидять на соціальних виплатах зі статусом тимчасового захисту, а шукають роботу?
Так, багато. Більшість наших працівників, які приїхали, бо втікали від війни, – все ж таки зі східної частини України, особливо, з Херсонщини, Донеччини, Харківщини. Ми надаємо їм роботу без кваліфікації, яку можуть виконувати як чоловіки, так і жінки. Жінкам з дітьми надаємо не лише роботу, а й житло, допомагаємо з легалізацією в Польщі, а також при потребі допомагаємо влаштувати дітей в садок чи школу.
Минув рік. Як змінилася ситуація зараз? Українці приїжджають до Польщі вже менше?
На початку війни, окрім роботи і житла, поляки організовували для українців безкоштовні обіди, Мешканці Мельця завжди відгукувались на більшість запитів наших працівників. Наприклад, організовували збори, щоб відкрити наш перший будинок для втікачів від війни. Не всі люди могли одразу знайти житло, хоча більшість українців поляки розбирали по сім’ях, просто приїжджали машинами в пункт біженців і забирали людей до себе додому.
Як виглядає ситуація зараз? Більш стабільною. Всі хто приїжджає до нас тепер, – приїжджають за рекомендаціями своїх родичів чи друзів, які працюють у нас, дехто навіть більше року вже. Українці в Мельці знайшли роботу, відтак мають постійні доходи, що дозволяє їм самостійно винаймати житло, а дехто навіть купив нерухомість. Тому, від імені всіх українців, які проживають в Мельці хочу висловити слова подяки мельчанам, президенту міста та моїй агенції, яка дуже нас підтримує.
Як ти оцінюєш рівень життя українців у цьому невеликому польському містечку?
Перш за все хочу зазначити, що українці в Мельці мають всі можливості для проживання, працевлаштування та розвитку: для дітей організовують заняття, в тому чисті і з польської мови, багато школярів отримують освіту в місцевих школах, для дорослих організовуються зустрічі з спеціалістами в різних сферах, безкоштовні курси підвищення чи здобуття кваліфікації. Українці працюють, заробляють та сплачують податки. А ось неділя – це день дозвілля. Українці їдуть до басейну, у спортивні зали чи на шопінг. Популярні тут піші маршрути та веломандрівки. Довкола є історичні землі з кількома гарними замками. Порівняно недалеко розташовані старовинні Краків та Сандомир. Для наших українців війна стала драмою їх особистого життя, але відкрила двері до іншого майбутнього та нових перспектив.
Довідка
Мелець, місто у Підкарпатському Воєводстві Польщі. Населення близько 80 тисяч осіб. До кордону з Україною – 200 км. З початком війни місто прийняло до себе 4 тисячі українських біженців. За рік часу у місті залишилося жити і працювати понад 2 тисячі громадян України.
