Дитинство, яке перервала війна. Саме так можна описати емоційний та психологічний стан дітей, які пройшли важкі випробування воєнних подій у своїх містах. 30 тисяч дітей в Україні потребують фахової психологічної та психіатричної допомоги. Реабілітація дітей триває, і вже можна говорити про далекосяжні наслідки війни, які відчують майбутні покоління.
30 дітей – війни з Нікополя, Херсона, Бахмута, Маріуполя та Львівщини пройшли повний комплекс психологічної реабілітації, стабілізації та оздоровлення на Львівщині. 21 день з дітьми працювали психологи, психіатри, реабілітологи та соціальні працівники. Ми зібрали думки та враження дітей, які пройшли в таборі усі етапи оздоровлення, та записали інтерв’ю членів команди БФ Hope UA, який впровадив в Україні програму подолання психологічних наслідків війни у дітей HOPE FOR KIDS.
«Мене звуть Максим, мені 12 років і я з міста Кам’янського. Коли почалася війна, то був жах. На вулиці вже нікого немає, всі пороз’їжджалися. Я питаю виховательку: «Що сталося?», а вона каже: «Війна почалася». Вона мені показує дорогу, де танки проїжджають. І ще нам сказали, щоб до вікон не підходити, спати в куртках, бо як буде сирена, або вибухи, щоб ми пішли в підвал. А на другий рік війни, в якийсь день над нами ракета пролітала і вибухнула. Ми всі перелякалися та пішли в підвал, а підвал був дуже маленький. Мені дуже подобається в таборі. Подобається малювати і ліпити, і ще тут була рибалка. І я дуже люблю футбол. В нас нині гра: 4 на 4.»
« Я Поліна, мені 9 років. Я приїхала з Нікополя. Коли почалася війна, я була в бабусі та грала гру в планшеті. І граю собі в планшет та чую, як десь далеко прилетіло, а потім вже близько прилетіло. Ми жили на середньому поверсі будинку, а на горі жила моя подруга і її звали Зоя. Коли був сильний вибух, я закрила очі і побігла до бабусі. Ми забрали гроші, документи і побігли до тітки Валі в підвал. Тато Сергій в мене був сержантом. Він був дуже добрим, ніколи не сварився. Він пішов на війну 7 грудня і на війні помер. Я плакала, сумувала: мене заспокоювала моя хресна. В таборі я знайшла нових друзів. Тут ми працювали з психологом, на малюнках складали річки, а ще малювали та ліпили. Я зліпила собі попригунчика з пластиліну, але він порвався. Мені тут дуже подобається. Я не хочу звідси їхати».
«Мене звуть Марк, мені 12 років, і я з Нікополя. Пам’ятаю, як в п’ятій ранку я грав гру на комп’ютері і мені вибило на моніторі повідомлення «В укриття!». Тоді повітряна тривога була в Києві. Я нічого не зрозумів і пішов спати. Я заснув, бо мені треба було вставати до школи. Але, невдовзі, я знов прокинувся під звуки сирени.
Перші два місяці у нас все було спокійно, а потім почалося.. Щодня почали дуже сильно стріляли. Я виходив якось з дому, і зі сторони звідки стріляють, летить на мене 40 залпів таких великих, вогненних шарів. Я залишився вдома і вночі не спав. Якоїсь ночі в нас був дуже сильний, масований обстріл нашого міста. 200 снарядів прилетіло тоді, і один зі снарядів прилетів в наш дім. Мені мама подзвонила і сказала, що в нас на балконі вікон нема. Приїхав я додому, а в нас на балконі – фанера замість вікон, темно. Я заплакав. Прийшла мама і сказала: «Не ходи босий, бо в нас осколки по дому».
В мене є мама, брат і тато.., який загинув на війні 6 років тому. Він воював з 2016 року. В 2017 році загинув через обстріл артилерії. Він тоді врятував свого товариша. В нас в місті є пам’ятник татові на його школі. Сюди в табір мене покликала мама. Мені все сподобалося, знайшов тут багато друзів. Після табору я став спокійнішим і тепер нормально говорю».
Оксана Кручініна, співзасновниця Благодійного фонду Hope UA.
«За кілька місяців програми реабілітацію пройшло вже понад 100 дітей, і ми можемо зробити висновок, що більшість з них пройшли 10 кіл пекла: хтось був в безпосередньому контакті з російськими військовими, хтось постраждав від насильства, вони всі чули звуки вибухів, багато хто втратив батьків і домівку. Понад 30 тисяч українських дітей потребують термінової психологічної допомоги».
Наш фонд почав займатися допомогою людям, які постраждали від війни з першого дня – 24 лютого. Але минулого року, коли ми готувалися до дня святого Миколая і отримали понад 1000 листів від дітей, – ми зрозуміли, що хочемо сфокусуватися більше на дітях. Ми займалися різними соціальними проєктами: намагалися адаптувати дітей які є внутрішньо переміщеними та проживають у Львівській області, але з початком літа, почали займатися психологічною реабілітацією та психічним здоров’ям дітей з усієї України.
Ми сфокусували свою увагу саме на цьому. Програма була розроблена психологами, психіатрами та терапевтами Західноукраїнського дитячого спеціалізованого медичного центру. Нам було важливо створити програму для дітей, яка б базувалася на науководоведених методиках і на комбінації цих методик. Тому над програмою працювали сертифіковані спеціалісти, а також долучилися вихователі та педагоги, щоб урізноманітнити програму розважальними активностями.
Діти, які проходять в нас реабілітацію – це діти з деокупованих територій та прифронтових. Щодо координації та вибору дітей, то ми співпрацюємо з Міністерством соціальної політики. Міністерство направляє запити до соціальних служб, а соціальні служби обирають тих дітей, яким дійсно необхідна психологічна реабілітація та допомога.
За ці місяці реабілітацію пройшло вже понад 100 дітей, і ми можемо зробити висновок, що більшість з них пройшли 10 кіл пекла: хтось був в безпосередньому контакті з російськими військовими, хтось постраждав від насильства, вони всі чули звуки вибухів, багато хто втратив батьків на війні і домівку. Загалом від російського вторгнення постраждали всі діти України, але понад 30 тисяч з них потребують термінової психологічної допомоги. Ми повинні зробити все необхідне, щоб за наступний рік дати змогу цим дітям повернутися до нормального дитинства і повернути їм ментальне здоров’я.
Анна Ткачик, координаторка БФ HopeUA
«Найважливіша наша мета – запобігти втраті майбутніх поколінь. Саме ця програма ставить за ціль – вивести дітей зі «стану жертви» у якому вони перебувають, та перевести їх у стан стабільної та здорової людини».
З самого початку роботи фонду нам було важливо створити ефективну систему допомоги постраждалому населенню України. І вже з початку роботи, так як ми працювали над евакуацією людей та над гуманітарним забезпечення, левова частка людей кому ми допомагали – це були жінки з дітьми. І ми побачили, що діти потребують особливого відношення та кваліфікованої, психологічної допомоги.
Пів року тому ми зрозуміли, що головним вектором роботи фонду буде психологічна допомога та психологічна реабілітація та стабілізація дітей, які зазнали травми війни та найбільше постраждали від повномасштабного вторгнення. Для цього ми зібрали команду та звернулися до спеціалістів Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру та спеціалістів центру підтримки «Коло сім’ї». Фахівці склали програму, яка повністю базується на науково – доведених методиках та на застосуванні їх комбінацій.
Найважливіша наша мета – запобігти втраті майбутніх поколінь. Адже, ми знаємо, як після Першої та Другої світової війни травматичні події вплинули на людей, на цілі покоління, – якими емоційно закритими вони стали. І в той час, звичайно, ніхто не знав, що таке посттравматичний стресовий розлад, і ніхто не знав, як саме з цим працювати. Тоді культурою було замовчування будь – яких емоційних проблем. Тому, ми хочемо уникнути такої ситуації зараз. Для цього ми розробили програму психологічної підтримки дітей, які найбільше постраждали від війни. Саме ця програма має на меті вивести дітей зі «стану жертви» та перевести їх у стан стабільної та здорової людини. Адже, якщо дитина протягом життя перебуває у підсвідомому «стані жертви» то в подальшому, (як тільки вона стикається з будь-якою краплею відповідальності та будь – якою краплею влади) – це все гіперкомпенсується у синдром насильника. В майбутньому це призводить в глобальних масштабах до насильства та ескалації. Зрештою, до війни.
У фонді я шукаю партнерів, які б хотіли долучитися до проєкту психологічної реабілітації дітей. Ми шукаємо їх і в Україні, і за кордоном. І насправді, ми бачимо наскільки міжнародні організації, донори, меценати є зацікавлені у спільній меті. Адже, ми всі розуміємо, що діти України – це діти майбутньої вільної Європи, які будуть разом піднімати економіку, розвивати цивілізований світ, створювати сім’ї, подорожувати, навчатися в університетах. Тому, нам настільки важливо забезпечити їм здорове майбутнє, адже для нас – це здорове майбутнє усього мирного, цивілізованого світу.
Софія Щаслива, координатор проєкту HOPE FOR KIDS
«Коли безпосередньо працюєш з дітками, то вони починають відкриватися, і ти чуєш різні їхні історії: яке вони пережили насильство, які страшні ситуації пережили під час евакуації гуманітарними коридорами під обстрілами, коли ракети влучали в їх будинки…Тоді відчуваєш якусь таку потрібність і значущість, адже ти допомагаєш тим діткам проходити ці їхні емоції, щоб в майбутньому вони могли з цим справитися».
Коли в нашої команди виникла ідея взяти вектор роботи з дітьми, звичайно мені, як мамі це відгукнулося. Я зацікавлена в тому, щоб моя дитина росла в здоровому суспільстві, і я відчуваю такий обов’язок до інших дітей. І тому ми взяли цей напрямок і активно працюємо з різними дітьми. Коли безпосередньо працюєш з дітками – вони починають відкриватися, і ти чуєш різні їхні ситуації: яке вони пережили насильство, які страшні ситуації пережили під час евакуації гуманітарними коридорами під обстрілами, коли ракети влучали в їх будинки…І в цей момент, ти відчуваєш якусь таку потрібність і значущість, адже ти допомагаєш тим діткам проходити ці їхні емоції, щоб в майбутньому вони могли з цим всім справлятися.
Основною моєю роботою в цьому проєкті – є залучення фінансів на внутрішньому нашому ринку. Я займаюся організацією аукціонів, івентів, концертів та різних подій: таким чином ми залучаємо кошти, і ці кошти працюють саме в цьому проєкті. Також моя робота полягає в організаційних моментах. Ми допомагаємо з розважальною програмою дітям, бо 21 день працювати з психотерапевтами та психіатрами дітям є важко. Ми організовуємо дітям розважальні програми: відвідування зоопарків, піцерії, риболовлю, налагоджуємо комунікацію з блогерами, які приходять та проводять їм майстер класи. Вся розважальна програма лежить на мені .
Марія Сковрон, психолог проєкту HOPE FOR KIDS
«Дуже помітний результат програми ми бачимо на другому, третьому тижні. Діти починають добре спати, вони починають говорити відверто про свої страхи, емоції, починають нам відкриватися…»
«Дуже запам’яталася історія з першого нашого проєкту. Історія дівчинки, яка виїжджала з Херсона і на очах якої вбили її друга – однокласника. І вона це бачила, це було для неї дуже травматично, бо вони товаришували, жили поблизу. І ця дитина не могла в той час плакати чи проявляти емоції, бо вона з батьками знаходилася на російському блокпості».
На проєкті я відповідаю за організацію терапевтичних груп психологів та психотерапевтів. Основне моє завдання – допомогти діткам стабілізуватися, відновити свій психоемоційний стан і дати їм можливість подолати ті труднощі та виклики з якими вони зіштовхнулися через війну.
Чи була Україна готова до масового явища посттравматичний стресовий розлад у дітей війни?
Насправді, частково була готова, бо багато з цих дітей вже мають стабільну і резильєнтну психіку до війни. Ми живемо в цей нелегкий час вже досить довгий період, війна триває 8 років. І це явище війни, до якого ми звикли, потік поганих подій та новин вже адаптував психіку дітей. Звичайно, до цього не можна звикнути і з цим не можна змиритися, але, в певній мірі, ми маємо трохи сильніше психічне, ментальне здоров’я у дітей.
В чому унікальність вашої програми в Україні?
Унікальність нашої програми полягає в поєднанні різних методик: відпочинку, відновлення та психотерапії. А також ми працюємо не лише з дітьми, а й залучаємо в цю роботу батьків. Наша програма – дуже адаптативна. Відповідно до потреб дітей – ми змінюємо підходи наших фахівців. Наша програма опирається на техніку зцілення «Діти і війна», яка впроваджена в Україні з 2014 року. Тобто велика кількість дитячих груп в Україні вже пройшли ці техніки стабілізації.
«Діти і війна» складається з 5 групових занять. Попередньо ми робимо скринінг цих дітей: ми дивимося чи підлягають вони під цю програму. Бо є діти дуже сильно травмовані війною, і тоді ми їм додаємо більше індивідуальної терапії. Програма «Діти і війна» має наукове, медичне підгрунтя.
Також ми використовуємо такі психотерапевтичні практики, як арт терапія, символ – драма та індивідуальні терапії. На початку програми ми обстежуємо дітей: визначаємо їх рівень тривожності, стресу, посттравматичному розладу. Потім визначаємо скільки кожній дитині потрібно психотерапії.
На завершальному етапі програми ми складаємо рекомендації для батьків, як вони мають працювати з дитиною в майбутньому. Коли діти пройшли терапії ( індивідуальні і групові), – ми знов робимо скринінг і можемо побачити, як змінився стан дитини: наскільки знизився рівень стресу, наскільки дитина стабілізувалася, наскільки для них ця програма є дієвою.
Є випадки, коли якійсь дитині ця програма і не підійшла. Адже, в залежності від травми та від рівня стресу, хтось буде потребувати ще більше терапії, бо тільки почне згадувати і ще більше відчувати свій травматичний досвід. А для когось ця програма буде достатньою і дієвою, бо не отримав так багато травм.
Дуже помітний результат програми ми бачимо на другий, третій тиждень. Діти починають добре спати, вони починають говорити. В перший тиждень вони не готові говорити і ділитися своїми емоціями, а коли розуміють, що вони в безпеці, що їм допомагають і готові їх слухати, – тоді ми вже бачимо наскільки заняття є результативні і ефективні.
Багато хто з цих дітей взагалі не розуміють своїх емоцій і не знають, як ними ділитися. Вони не знають, як сказати про свої відчуття тривоги. Дуже часто це виливається в дисадаптивну поведінку: злість, агресію, нечемність.
Діти можуть порушувати правила проєкту, які встановлюють психологи. Часто діти не хочуть говорити, порушують дисципліну. Ми їх розуміємо і намагаємося максимально згладити і допомогти зрозуміти, чому саме така поведінка є в дитини.
Який шанс, що ці діти забудуть травматичний досвід війни і почнуть жити наповненим життям?
Досить високий. Я не скажу, що вони це забудуть, але вони точно пропрацюють цю травму, вони зрозуміють, що справилися з нею, подолали її, навчилися з нею жити далі.
Унікальність програми полягає в тому, ми що даємо дітям можливість побачити майбутнє. Бо багато діток, які приїжджають до нас – не впевнені в своєму майбутньому, вони не можуть його уявити. І коли ми пропрацьовуємо всі ці травми, то даємо їм відчуття безпеки і стабілізації.
Як війна змінила психіку наших дітей?
В наших дітей були ознаки гострого, середнього і легкого ступеню посттравматичного синдрому. З діток які пройшли програму – 65 % мали помірний і гострий тип посттравматичного розладу. Після проходження програми 38% дітей стабілізувалися.
Також батьки отримали скринінги та рекомендації, як правильно працювати з дітьми вдома. І ми надали дітям можливість в майбутньому також звертатися до психологів. Частина дітей однозначно потребуватимуть ще психотерапевтичної допомоги, адже ці діти пережили доволі важкі, психологічні травми. Є діти, котрі були по 9 місяців в окупації, втратили своїх рідних, близьких і такий досвід потребує по протоколу довгої, психологічної реабілітації та допомоги.
Всі історії дітей не проходять повз мене. Вони всі є вражаючими і емоційними. Дуже запам’яталася історія з першого нашого проєкту. Це історія дівчинки, яка виїжджала з Херсона і на очах якої вбили її друга – однокласника. І вона це бачила, це було для неї дуже травматично, бо вони товаришували, жити поблизу. І ця дитина не могла в той час плакати чи проявляти емоції, бо вона з батьками знаходилася на російському блокпості.
Цій дитині сказали бути тихо: не дозволяли ані виходити з автомобіля, ані якимось чином дати реакцію, ані допомагати. І вона розповідала, як відбувався цей виїзд, яке це було знущання, як викидали її валізу і змушували ставати на коліна… І це говорить дитина 11 років, яка пережила цей жах і запам’ятає його на все життя.
