Шлях біженця, як шлях прочанина. “Ми всі пройшли вже свою Хресну дорогу, коли втікали від окупації та бомбардування, а зараз приїхали до Страдча помолитися, відновити духовні сили, знайти спокій та радість”. Такі рефлексії має Тетяна. Жінка з числа внутрішньо переміщених осіб, яка приїхала на святу гору в Страдч, що на Львівщині. Разом з нею шлях паломника пройшли ще понад 30 людей, які живуть на Львівщині, як внутрішньо переміщені особи. Подорож на Страдецьку гору для українців з ВПО організував Благодійний фонд Hope.ua.
Ми хотіли зробити для них такий день духовної віднови. Адже, Страдч – це місце сили. Зараз є час Великого посту, і кожен мирянин має відвідати хресну дорогу. З нами є люди, які є позитивно налаштовані, відчувають що їм це потрібно. Вони приїхали помолитися за перемогу України та життя кожного воїна, – розповідає Марія Кулик, менеджер соціального відділу Благодійного фонду Hope.ua.
На прощу до Страдча приїхало понад 30 українців з Маріуполя, Северодонецька, Харкова, Луганська. Анастасія з донькою також прочанка. Жінка з тимчасово окупованого Енергодару. Розповідає, що в неї на Запоріжжі таких паломницьких місць немає.
Таке побачиш тільки у Львові. Ми з донькою дізналися про цю подорож і зразу погодилися. В Енергодарі немає нічого подібного. Тут така тиша і спокій, видно, що все це історичні місця. Енергодар окупований, ми жили біля атомної електростанції. З серпня живемо у Львові. В окупації, вдома, ми прожили 5 місяців і коли наше місто почали бомбити, – ми виїхати. Там залишилися мої батьки. Ситуація дуже напружена: всіх людей тероризують, люди ходять під прицілом ворожих кулеметів, та й сама ЗАЕС в небезпеці. Окупанти спустили воду на 16 метрів і ядерні реактори нормально не охолоджуються…
Ще одна прочанка – Тетяна. Жінка приїхала до Львова з Іванків на Київщині. Всю окупацію Тетяна пережила у своєму селищі. Наступ на Київ окупанти робили через Іванків, село за 30 кілометрів до Чорнобильської зони. З окупації вирвалася за кілька днів до звільнення села українськими Збройними силами. До Львова їхала через Білорусь, Прибалтику та Польщу.
Уявляєте мою “хресну дорогу”? Через три країни до Львова добиралася. Наші зі селища в перші дні вторгнення бігали дивитися, як виглядають російські танки, то їх усіх і вбили окупанти. З танків розстріляли там, на місці. А я тепер знаю ціну хліба. Ми не мали нічого в окупації. Ніхто не був готовий до війни, не зробила запасів продуктів. Не було каші в хаті, трохи муки було в дома вдома, щоб спекти хліб. Я ходила під обстрілами на другий кінець Іванкова, щоб дістати продукти. Дуже важко було. Але вижили. Все летіло через нас: літаки, танки, бетеери гуділи вдень і вночі. Бомбили жахливо.
Кожен з прочан впо має такі історії пережитого, але не всі хочуть про це говорити і згадувати зараз. На Страдецькій горі паломників зустрів отець настоятель храму, який розповів історію святого місця. У Страдчі колись, як і в окупованих міста України сьогодні, вороги поглумилися над місцевими мешканцями. Тут радянською владою були закатовані парох церкви та дяк Микола Конрад і Володимир Прийма. Місце мучеництва, яке стало святинею. Також переселенці після Хресної дороги, спустилися до знаменитих печер, які рятували українців від ворогів ще чотириста років тому.
Довідка:
Страдч — село Яворівського району Львівської області на річці Верещиці.
Село і печера колись були так знані, що в свій час численні римські папи надавали тут великі відпусти, а папа Пій XI 1936 надав страдецькій церкві повний відпуст на кожний день у році та встановив на страдецькій горі хресну дорогу (Кальварію), з єрусалимськими відпустами. Страдч є великим Відпустовим центром Львівської Архиєпархії УГКЦ. Щоденно до Храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Страдч УГКЦ, та на Хресну Дорогу приїжджають тисячі вірян з цілого світу.
фото vpoinfo.com
