Почали життя з нуля. Як живуть українські біженці в Польщі через рік після початку війни?
Юрій з дружиною Юлею приїхали в Познань 23 лютого 2022 року. Війна вибухнула через п’ять годин по тому, як вони вже були в готелі з однією валізою в руках. Не втікали від війни, – приїхали до Польщі, щоб влаштувати сина Нестора на навчання. Сам Нестор тим часом залишався з бабусею та дідусем в Херсоні, який росіяни захопили за лічені години..
Юрій, випускник трьох факультетів( економіка, фізика і політологія) до війни був директором поштової компанії в Херсоні, яка налічувала 2 тисячі працівників, а ще раніше працював заступником голови області та мера міста. Рік тому, коли польські журналісти розмовляли з ним вперше, чоловік шукав роботу в Польщі «на охороні».
Сьогодні Юрій працює в Познані в Інтерактивному освітньому Центрі Шрифтів Енігма. Працює над інтерактивними мультимедійними експозиціями. Знайти роботу українцю допоміг віце мер Познаня Маріуш Вішневський, колись вони були колегами віце – мерами..
Мені ця праця дуже подобається, маю надію, що мені продовжать контракт. Проводжу тут екскурсії українською мовою, також в цьому році ми впровадили україномовну версію «гіда автоперекладача.
Юрій став обличчя центру в який заохочує приходити інших українців.
Юля, дружина Юрія – бухгалтер. Зі своїм досвідом жінка швидко знайшла роботу в Польщі і працює в адміністрації.
Навчаємося з дружиною в школі поліціальній (аналог вечірньої школи в Україні), а син вчиться в Економічному Університеті Познані на міжнародних відносинах. Сину таки вдалося покинути окупований Херсон і приїхати до нас. Але з його приїздом не було легко. З околиць окупованого Херсона вдалося виїхати лише, як виповнилося 18 років. Ми боялися, що окупанти можуть забрати його до російської армії.
Сьогодні родина разом, на Україні залишаються бабуся та дідусь, які пережили всю окупацію вдома аж до звільнення міста українською армією.
Грошей, які заробляємо з дружиною в Польщі, нам повністю вистарчає на життя і ще можемо допомагати фінансово батькам та знайомим в Україні.
Юрій тішиться, що разом з дружиною стали потрібні Польщі.
Платимо податки з яких Польща утримує інших українців, котрі не можуть працювати з різних причин.
Юрій, Юля та Нестор в Познані винаймають двокімнатну квартиру. В Україні залишилося все: машина під летовищем Одеси, два будинки в Херсоні: в одному вже немає вікон..Юрій сподівається, що після війни вдасться його продати.
Через рік після початку війни українці збудували в Польщі своє життя з нуля.
То важко, коли тобі 54 роки, але було б неможливим, якби не допомога звичайних людей, котрі мають велике серце, підсумовує Юля.
