Олена та Олександр Савчуки – батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу, яким вдалося вивезти своїх діток із тимчасово окупованої частини півдня України у село Магерів, що у Львівському районі.
Тут вони оселилися у будинку, який надав один із місцевих мешканців.
Подружжя – вчителі. Вони досі продовжують працювати за сумісництвом в одному із опорних загальноосвітніх навчальних закладів Херсонщини.
У великій та дружній родині Савчуків – двоє біологічних і шестеро прийомних дітей.
Найстарший рідний син подружжя Олександр уже має свою сім’ю – дружину та двох діток. Він теж переїхав на Львівщину і тепер мешкає недалеко від батьків.
Ще одна старша прийомна донька живе в Одесі та виховує малечу. Однак із батьками-вихователями у них досі теплі стосунки.
Зараз разом із Оленою та Олександром мешкають їхня біологічна донька Маргарита та п’ятеро прийомних діток: Вячеслав, Каріна, Анна, Кирило та Владислав.
Маргариті – 17, і вона студентка Херсонського коледжу культури та мистецтв. Дівчина навчається дистанційно та допомагає батькам влаштовувати побут на новому місці й виховувати молодших братиків і сестричок.
Вячеслав – теж уже дорослий. Хлопцеві 16 років, і він онлайн здобуває освіту у Херсонському гідрометеорологічному коледжі.
А от Каріна, Анна, Кирило та наймолодший – шестирічний – Владислав школярі. Вони навчаються у місцевому Магерівському ЗЗДО.
Як розповіла Олена, їхній найстарший син пережив інсульт незадовго до повномасштабного вторгнення. 15 лютого 2022 року Олександра виписали із лікарні, тому родина не наважувалася виїжджати із Херсонщини аж до квітня – поки синові не стане краще.
Вони мешкали у місці Олешки, яке захопили окупанти. Родина мала будинок у селі та за кошти державної субвенції придбала житло у місті. Під час окупації та постійних обстрілів вони рятувалися у підвалах. Коли старший син оговтався після хвороби – Савчуки вирішили їхати, бо у регіоні ставало дедалі небезпечніше.
Вони залишили усе, що надбали упродовж спільного життя, та розпочали все із нової сторінки заради майбутнього дітей, за яких відповідальні.
Пізніше сусіди розповідали їм, що у родинному будинку оселилися російські військові, які тероризували місто.
«Звісно, що для нас це було важким рішенням. Але, коли йдеться про життя найрідніших – вагатися надто небезпечно. Тому у квітні, щойно змогли – ми виїхали. Тепер облаштовуємося на новому місці, виховуємо наших бешкетників і працюємо, аби забезпечити їм щасливе дитинство. Для нас головне – що ми разом. Вдячні громаді та благодійникам, які нас тепло прийняли та продовжують допомагати», – поділилася Олена.
Нещодавно сім’я знову пережила потрясіння: найстаршому синові Олександрові стало гірше і йому зробили дві операції на серці. Та втручання минули успішно, і він потроху відновлюється. Зокрема – завдяки допомозі та підтримці його великої родини.
Історія Савчуків – чергове підтвердження, що у люблячій і дружній сім’ї немає нічого неможливого: можна переїхати за сотні кілометрів від дому, залишити все, але не втратити найціннішого – віри у краще та рідних людей. Там, де вони – там дім!
