Тредій день Різдвяних свят. Сьогодні першомученика Степана, історія та звичаї свята

321

За Юліанським календарем, пам’ять першомученика Степана вшановують на третій день після Різдва — 9 січня.

Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, першомучеником і архидияконом. 

Святий Степан — не тільки ревний апостол, але й  перший з мучеників. Оскаржений перед Синедріоном фальшивими свідками, він мужньо визнає християнську віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це відбулося 34 або 35 року після народження Христа. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савл, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана: “Якщо б Степан не молився, то Церква не мала б Павла”. Святий Степан перший після Христового вознесіння віддав життя за Христа. Тому він має почесний титул першого мученика.

Святий архидиякон Степан загинув мученицькою смертю у віці 30 років. Після каменування вороги залишили його тіло на здобич диким звірам. Про це згадує св.Єронім. Аж на наступну ніч Гамалиїл,відомий вчитель юдейського закону,який захищав апостолів у Синедріоні (Дії.5,34-39 ), а пізніше сам із сином Авивом увірував в Христа і проповідував про Нього, послав надійних людей, щоб вони таємно взяли мощі святого Стефана і перенесли його в село Кафоргамалу, недалеко від Єрусалиму. Там Гамалиїл поховав тіло першомученика.

У 415 році тіло святого Степана віднайшли і перевезли до Єрусалиму, перепоховавши в храмі на Сіоні. Згодом дружина візантійського імператора Феодосія, Євдокія, відвідуючи Єрусалим, побудувала величавий храм на честь св.Степана. Він був зведений на тому місці, де архидиякон зазнав мученицької смерті.

Степанів день: традиції і звичаї

9 січня селяни дотримувалися заборони працювати ріжучими інструментами і прясти. Святого Стефана вважали покровителем коней, тому в день його пам’яті конячок поїли через срібло, тобто поклавши в воду якийсь срібний предмет.

У Степанів день в деяких місцях за селом виставляли кілки, на які на наступний день селяни пов’язували ганчірку і загадували бажання. Щоб відьми не могли підійти до будинку по кутах двору ставили осикові кілки.

У цей період починалися молодіжні вечірки. Ряджені дівчата і хлопці ходили по дворах. Молоді жінки 9 січня ховали свій смуток-печаль. Для цього встановлювали «чашу згубну» в заздалегідь підготовленому місці. Дівчата по черзі зливали в неї воду, ніби змивали з серця тугу.

Про Степанова дні в народі говорили:

Прийшов Степан на ньому червоний каптан (морозний день).

У день святого Степана кожен відчуває себе паном.

Ця дата вважалася одним з річних термінів для найму працівників. З цього приводу народна приказка говорить: «На святого Степана кожен сам собі пан». У Степанів день працівник міг пригадати господареві всі образи і висловити невдоволення. У цей день батраки зводили розрахунок з паном і укладали договір на наступний рік, а якщо господар їм сильно насолив в попередньому році, то цілком могли розірвати колишній договір.

В цей час в північних областях зазвичай проходили вибори пастуха, які закріплювалися спільною трапезою з алкогольними напоями. Наймання працівника, який пасе худобу, було дуже важливою справою. Робили це на зборах всього сільського товариства. Враховувався досвід людини, її професійні знання і репутація. В особливій пошані були пастухи-чаклуни, які володіли таємними знаннями і могли домовитися з лісовиком або його дітьми. Селяни намагалися не сваритися з обраним пастухом, побоюючись, щоб він не віддав лісовику корову кривдника.

Наші предки вірили, що пастухи з лісовиками живуть в особливій дружбі. Вони знають спеціальну змову, завдяки чому можуть наймати лісовиків на службу охороняти і пасти стадо. Зазвичай навесні пастух-чаклун йде в ліс, сідає на осиковий пень і читає заклинання. На його поклик тут же приходить лісовик (істота величезного зросту, завжди без брів, яка ніколи не підперізується і закидає ліву ногу на праву) і пастух з ним домовляється.

Кожен поважаючий себе пастух ранньою весною сам виготовляв собі музичний інструмент. Ріжка зазвичай вистачало на один сезон, тому кожну весну його доводилося виготовляти заново. Пастуша труба служила сигнальним інструментом, на якому виконувалося кілька награвань: вигін і збір худоби, перекличка пастухів між собою та ін. Але крім цього інструменту приписувалася і магічна функція. Вважалося, що його звук здатний «загравати» пащу дикого звіра, сприяти гарному нагулу і випасу худоби.

Зв’язок пастуха і його ріжка або труби з демонічними істотами і з світом природних духів накладав ряд заборон на звернення з пастушачими музичними інструментами. Наприклад, нікому, крім самого пастуха, не дозволяли їх чіпати.

За народною думкою, великою магічною силою володів батіжок, який виготовляли з горобини. На ньому робили зарубки, кількість яких відповідала кількості ніг худоби в стаді. Пастух в день першого вигону худоби тримав батіжок під пахвою, потім їм же гнав худобу на пасовище і закопував його потай від усіх в сирому місці. По завершенню пасіння пастух відкопував і спалював батіжок.