Субота, 28 січня

Київ 1950-х: як шпигуни ЦРУ описували життя в столиці

Дефіцит вершкового масла, україномовне населення і багато міліціонерів.

Центральне розвідувальне управління США опублікувало близько 13 тисяч документів, які відносяться до 1940-1990 років. До цього доповіді американських шпигунів зберігалися під грифом «Цілком таємно». Якою столицю бачили розвідники ЦРУ і що вони доповідали про життя в місті в середині минулого століття, написав «Наш Київ».

Як виглядало місто

Шпигуни писали, що до кінця 1953 року центр Києва майже відбудували після війни. Місто добре освітлювалося, а на кожній будівлі були таблички з назвами вулиць. Київ тоді, на думку розвідника, виглядав дуже сучасно.

Хрещатик вже в ті роки був широким, правда, смуг для транспорту було всього чотири. На цій вулиці розташовувалося багато магазинів, урядових будівель і житлових будинків. У них жила столична еліта – футболісти, актори, вчені, письменники, викладачі університетів, офіцери, держслужбовці та працівники партії.

На Хрещатику, Володимирській і Червоноармійській (нині Велика Васильківська) були пішохідні переходи. Тих, хто переходив ці вулиці в невстановлених місцях, штрафували і навіть заарештовували.

Залізничний вокзал, як і центр міста, на думку розвідника, виглядав сучасно. У просторому залі очікування розташовувалися магазини, де можна було купити журнали і солодощі. Шпигун згадував, що вокзал патрулювало дуже багато міліціонерів. І іноді, щоб просто зайти в будівлю, потрібно було показати паспорт.

Незважаючи на перейменування багатьох вулиць після 1917 року, кияни як і раніше називали їх на старий лад. Наприклад, вулиця Володимирська часто згадувалася в розмовах як вулиця Короленка – таку назву вона носила до 1944 року.

На чому їздили кияни

У 1950-х роках в Києві працював фунікулер, курсували автобуси, тролейбуси і трамваї. Більшість вуличних поїздів були біло-блакитними або червоно-синіми.

У столиці була добре налагоджена робота таксі. Пасажирів перевозили на темно-синіх або чорних автомобілях «ЗИС» і «Перемога». На обох сторонах кожної машини виднівся шашковий малюнок таксі.

Що слухали і читали мешканці столиці

У ті роки на більшості багатоквартирних будинків Києва були встановлені гучномовці, з яких періодично звучали партійні передачі. А ось послухати що-небудь з-за кордону киянам вдавалося рідко – всього у кількох мешканців столиці радіо могло приймати іноземне мовлення.

Найпопулярнішою газетою Києва в ті роки було видання «Известия». Ще можна було купити газети «Правда», «Комсомольська правда» і «Червона зірка».

Якими були кияни

У 1953 році в столиці налічувалося близько 1 млн жителів, а до кінця 1950-х населення в місті зросло до 2 млн чоловік. Більшість з них були українцями. Близько 80% жителів Києва постійно говорили українською мовою, решта спілкувалися російською або будь-якою іншою мовою СРСР.

Як відзначали шпигуни, кияни були вороже налаштовані до єврейського населення столиці, оскільки ті займали кращі посади в місті. А ще ніколи не обговорювали політику з незнайомцями, в поїздах або де б то не було.

Як працювали кияни

Навесні 1955 року в Києві активно пропагували відновлення важкої промисловості. Незважаючи на це, кількість працівників на підприємствах постійно скорочувалася – багато хто віддавав перевагу влаштовуватися в колгоспи через більш вигідні умови.

Тим часом, в столиці намагалися хоча б мінімально подбати про працівників заводів. Наприклад, деякі продуктові магазини Києва спеціально відкривалися в 5 ранку для зручності робітників. Час відкриття торгових точок чергувалася по тижнях або місяцях. Наприклад, у вересні магазин «А» працював з 5 ранку, а магазин «Б» – з 8 ранку. У жовтні графік змінювався навпаки.

Чого не вистачало в Києві

Шпигуни відзначали, що кияни сильно обурювалися через нестачу або відсутність товарів в магазинах. Наприклад, на прилавках часто не було вершкового масла. Його і іншу молочку в першу чергу поставляли в магазини для чиновників вищого ешелону влади. У місті, як і в усій країні в цілому, віддавався пріоритет членам партії, тому вони завжди могли купити молоко, сири і сметану, причому високої якості.

Вершкове масло гірше відправляли в магазини для робітників. Але там воно іноді продавалося кожен день, а часом було відсутнє на прилавках по кілька місяців.

Через постійний дефіцит в Києві став процвітати чорний ринок. Там, в тому числі, продавали і вершкове масло. Завдяки зв’язкам деякі кияни могли купити багато масла в ті місяці, коли воно було на прилавках магазинів. А коли знайти масло в місті було майже неможливо, починали ним торгувати.

Також на чорний ринок вершкове масло поставляли селяни, у яких залишилося молоко після виконання квот по здачі його для заводів. Таке масло було непастеризоване.

На чорному ринку товари, в тому числі і сільгосппродукцію, можна було купити тільки за завищеними цінами. Але в СРСР продавати що-небудь втридорога було строго заборонено. Однак, київські міліціонери цю заборону часто ігнорували, бо самі могли придбати відсутні товари на чорному ринку.

Як виглядали справи з громадським харчуванням

Незважаючи на дефіцит в магазинах, поласувати чимось смачним в Києві можна було в закладах громадського харчування. Вони ділилися на три типи: першого, другого і третього класу. Елітні ресторани знаходилися в дорогих готелях і на вокзалах великих міст. Заклади другого класу були відкриті на більшості вокзалів країни. До третього класу відносили рюмочні, закусочні і пивні.

Один з шпигунів описав в доповіді приблизні ціни в столичних ресторанах першого класу, розташованих в готелях. Наприклад, м’ясо з картоплею і овочами там коштувало 9 рублів 12 копійок, морозиво – 5 рублів, кава з вершками – 1 рубль 75 копійок, порція ікри – 12 рублів, а пляшка шампанського – 42 рубля. Для порівняння ніч в одномісному номері з ванною в готелі «Інтурист» коштувала 35 рублів, гоління і стрижка в перукарні 4-10 рублів, а квиток на концерт – 10-35 рублів.

Матеріал Алена Серикова, Наш Киев

Новини від "TopKyiv.info" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/topkyiv.
ТЕГИ: