Четвер, 7 грудня

Жити, щоб померти. Чому евакуація українців не стала головним завданням влади?

Через кілька днів після початку війни Ізраїля проти Хамас, Ізраїль закликав мешканців Сектора Гази залишити територію, бо почнуться тотальні бомбардування. Мова йшла про мільйон мешканців Гази, і, отже, мільйон цивільних біженців. Палестинці почали залишати територію, щоб врятувати своє життя.

На другому році війни росії проти України, президент Зеленський закликав українців повертатися додому, щоб розбудовувати країну. В розпал бойових дій і щоденних ракетних атак. І українці почали повертатися, висаджувати тюльпани на клумбах Харкова в перервах між прильотами балістики.

Кількість вбитих українців які могли жити, але загинули, бо повернулися до своїй небезпечних, прифронтових міст ніхто не рахує і статистики не веде. Остання драма села Гроза на Харківщині, коли пів села вбив російський Іскандер – сумний приклад незавершеної та поверненої міграції. Замість рятувати життя українців в регіонах, де шанси  вижити дорівнюють “пощастить не пощастить”,-  влада закликала українців повертатися додому. 

Під ракетами Росії в Україні загинуло багато людей, які на початку війни виїхали з країни, або до безпечних регіонів, але занадто скоро повернулися назад. Тим часом, суспільство прийняло правило, що “треба повертатися”, а у соцмережах пішла хвиля хейту проти земляків, які забрали дітей і виїхали за кордон. Слова “зрадники” та “боягузи” обліпили жінок так міцно, що люди бояться зізнатися, що виїхали. 

Занижений поріг інстинкту самозбереження чи недооцінена вартість власного життя? Психологи говорять про наслідки постгеноцидного мислення, комплекс власної меншовартості і, відтак, певна ментальна приреченість, – які змушують людей жити далі під обстрілами, замість – виїхати. І, якщо люди не розуміють, що завдання українців –  за будь – яку ціну вижити у цій війні, то влада  – питання евакуації мала б зробити центром своєї інформаційної політики. Але трагедії Маріуполя, Житомирської траси, Бучі та Ірпіня не вчать.

Влітку, я була свідком, як родина з Харківщини поверталася з Чорногорії, куди їздила на море, знову у воєнну Харківщину. З моря – на війну. Де тут сенс? Діти, з прифронтового Нікополя, проходять курс психологічної реабілітації на Львівщині, а потім знову змушені повертатися у Нікополь, де щодня “прильоти”, бо батьки їх звідти не забрали…

За даними Міністерства реінтеграції, за рік із деокупованих територій Харківщини та Херсонщини евакуйовано понад 67 тисяч людей. Або… лише 67 тисяч людей з понад мільйона.

Евакуація зі звільнених населених пунктів Харківської та Херсонської областей розпочалася восени 2022 року. В її межах із деокупованих територій (ДОТ) Харківщини та Херсонщини до безпечних регіонів перемістилися понад 67 тисяч громадян.

Зокрема, зі звільнених територій Харківщини з вересня минулого року вже евакуювалися більш ніж 27 тисяч громадян.

З ДОТ Херсонщини з листопада 2022 року до безпечних регіонів виїхали понад 40 тисяч громадян. Серед них – більш ніж 5 тисяч дітей і понад 350 маломобільних осіб.

Евакуація відбувається евакуаційними поїздами чи автобусами. У приймаючих громадах внутрішніх переселенців забезпечують безоплатним тимчасовим житлом. Їм надають фінансову, гуманітарну, правову і психологічну допомогу.

Нагадаємо, що евакуація здійснюється безкоштовно. Для попереднього запису необхідно звернутися до місцевих органів влади, йдеться у звіті Міністерства.

У звіті не йдеться скільки людей повернулися в свої небезпечні міста, і загинули від ракетних обстрілів. Життя на лінії фронту, за 30 кілометрів від російської кордону – це “нуль шансів” врятуватися. Балістика там прилітає щодня і без права сховатися в укриття, адже, час йде на секунди “прильоту”, а сигнали тривоги спрацьовують вже по факту. Статистика українців, які загинули від ракет, бо повернулися додому – це ще одні необліковані жертви цієї війни. Категорія вбитих росією котрі могли жити…

Новини від "TopKyiv.info" в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/topkyiv.